Бурбон завжди викликав у мене жвавий інтерес. Кукурудза, дубова бочка, час – формула, яка протягом багатьох років не потребувала будь-яких удосконалень. Ти просто наливаєш його у важкий келих і на двадцять хвилин забуваєш про те, що світ за вікном котиться в прірву. Але наука, як відомо, рідко стоїть на місці там, де нам просто приємно, повідомляє Ukr.Media.
Нещодавно я наштовхнувся на новину, яка змусила мене дещо по-іншому глянути на цю галузь. Хіміки з Університету Кентуккі з’ясували, що побічні продукти від виготовлення бурбона — та неапетитна рідина, яку колись просто виливали — можуть стати ключем до створення високотехнологічних суперконденсаторів.
Якщо ви звикли мислити про електрику в автомобілях категоріями звичайних літій-іонних акумуляторів, то тут дещо відмінна ситуація.
Звичайний акумулятор – це ніби марафонець, він віддає енергію довго, рівномірно і через повільні хімічні реакції.
А суперконденсатор — це радше неврастенік на міцній каві. Він накопичує заряд на поверхні електродів і здатний миттєво видати значний обсяг енергії, а потім так само швидко відновити заряд.
Автомобільні компанії вже давно встановлюють їх в електромобілі та гібриди, щоб системи старт-стоп функціонували нормально, а рекуперативне гальмування мало хоч якийсь сенс. Проблема полягає лише в тому, що виготовлення цих конденсаторів тривале, дороге і непросте.
І тут на арену виходить бурбон. А точніше, те, що від нього лишається.
Один аспірант у Кентуккі, Джозіель Барріос Коссіо, одного разу зазначив: на кожну випущену пляшку напою припадає до десяти бочок рідких відходів. Десять. У сфері, яка заробляє мільярди на суворо регламентованому товарі. Ви ж пам’ятаєте правила — щонайменше 51% кукурудзи, жодних штучних барвників, виключно нові обпалені бочки. І якщо самі бочки потім ще можна продати якимось крафтовим броварням або виробникам гострого соусу, то з використаним суслом треба було щось придумувати.
Цей аспірант разом із професором хімії Марсело Гузманом організували щось на зразок високотехнологічної лабораторії.
Вони зібрали зразки відходів з місцевих лікеро-горілчаних заводів і піддали їх процесу під назвою «гідротермальна карбонізація». Фактично, це така промислова пароварка під високим тиском. На виході отримали чорний порошок — гідровугілля.
Далі почалася справжня алхімія, в яку я б ніколи не повірив, якби це не надрукували авторитетні видання.
Вони нагріли цей порошок до двохсот градусів за Цельсієм і отримали твердий вуглець, який виявився ідеальною основою для іонів літію. Потім додали туди гідроксид калію, підняли температуру майже до восьмисот градусів — і вийшло активоване вугілля.
Найбільш вражаюче сталося, коли вони з’єднали обидва матеріали, створивши гібридний літій-іонний суперконденсатор. Результати, здається, здивували їх самих.
Ця річ здатна накопичувати у 25 разів більше енергії на кілограм, ніж звичайні аналоги, і при цьому витримує 15 тисяч циклів заряджання, зберігаючи 96% своєї ємності. Сам Коссіо зізнався, що створення гібридних пристроїв з такого непотребу стало для нього проривом.
Звісно, пройде ще чимало часу, перш ніж ці «бурбонові» акумулятори почнуть масово встановлювати під капоти наших автомобілів або застосовувати для стабілізації міських електромереж.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Чи вірите ви в таку технологічну "алхімію", де відходи з віскі стають паливом майбутнього?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🥃 Це геніальний ресайклінг 🤨 Черговий науковий хайп 💭 Маю власну думку
📊 Карта думок
🥃 Це геніальний ресайклінг 0% 🤨 Черговий науковий хайп 0% 💭 Маю власну думку 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!