У 1960-х роках, коли американські автомобілі вражали своєю розкішшю та футуристичним дизайном, компанія Goodyear спробувала додати особливого шарму й самим шинам. Вони розробили інноваційну концепцію прозорих шин, що світилися зсередини, які можна було б забарвлювати у різні кольори.
Основний компонент цієї розробки – матеріал “неотан”, поліуретан, створений хіміками Goodyear. На відміну від традиційної чорної гуми, неотан дозволяв формувати прозорі шини. До них додавали барвники для різноманітних кольорів, а всередину монтували 18 маленьких лампочок, що підсвічували шини вночі. Так з’явилися яскраві шини жовтого, червоного, зеленого чи синього кольору.
Goodyear витратила майже десятиліття на розробку, тестування та демонстрацію своїх сяючих шин. Вони навіть влаштовували публічні покази в центрі Маямі та Мангеттена. Незважаючи на значні зусилля та увагу, яку привернула ця технологія, шини так і не надійшли у серійне виробництво через проблеми з безпекою, продуктивністю та надто високу вартість виробництва.
Бачення Goodyear щодо сяючих шин
Окрім ефектного футуристичного вигляду, Goodyear бачила й практичні переваги у сяючих шинах. Вони могли покращити видимість за поганих погодних умов і навіть функціонувати як стоп-сигнали чи покажчики поворотів, керування якими здійснювалося б з панелі біля керма.
Процес виготовлення неотанових шин також мав переваги: розплавлений матеріал заливали у форми та запікали при 250 градусах за Фаренгейтом, що значно нижче, ніж при виробництві звичайних шин. Формування з готових форм спрощувало виробничий процес, оскільки не потребувало складного нашарування, як у традиційних шинах.
Goodyear почала демонструвати свої сяючі шини на початку 1960-х років, використовуючи автомобілі, такі як Dodge Polara, Chrysler Silver 300 та футуристичний Golden Sahara II. Ці покази в Маямі та Мангеттені незмінно привертали увагу.
Golden Sahara II став найвідомішою платформою для демонстрації сяючих шин. Створений легендарними майстрами Джорджем Баррісом та Джимом “Стріт” Сконзакесом, цей автомобіль і без того виглядав як з науково-фантастичного фільму, тому сяючі шини стали логічним доповненням. Goodyear навіть надала нові підсвічені шини для реставрованої версії Golden Sahara II, яка знову з’явилася на публіці на Женевському міжнародному автосалоні 2019 року.
Чому сяючі шини не стали масовими
Незважаючи на низку переваг, сяючі шини Goodyear не змогли стати повноцінною заміною традиційним гумовим. Однією з головних проблем стало те, що неотан мав низьке зчеплення на мокрій дорозі, а тестування показало, що матеріал стає нестабільним на швидкості понад 65 миль на годину. Він також погано витримував нагрівання під час різкого гальмування. Кожна неотанова шина важила 150 фунтів, що робило їх заміну справжнім випробуванням. За екстремальних умов неотанові шини могли навіть розм’якшуватися та деформуватися, що робило їх непридатними для звичайного дорожнього використання.
Прозора структура матеріалу також створювала проблему: дорожній бруд та знос швидко забруднювали шини, знижуючи їх візуальний ефект. Крім того, система освітлення додавала крихкі лампочки, проводку та електричні з’єднання до зони, яка постійно піддається впливу бруду, вібрацій та навантажень під час руху. Це означало додаткове обслуговування та потенційну пожежну небезпеку, якщо проводка з часом пошкодиться і спричинить іскріння.
Остаточною крапкою в історії сяючих шин стала їхня вартість. Навіть якби Goodyear змогла вирішити проблеми з тягою, довговічністю та теплостійкістю, неотан та пов’язане з ним освітлювальне обладнання були надто дорогими для масового виробництва. Тому, після 10 років інвестицій та демонстрацій, Goodyear остаточно відмовилася від ідеї випуску сяючих шин.
Source: www.jalopnik.com