Бурбон завжди викликав у мене жвавий інтерес. Кукурудза, дубова бочка, час – формула, яка протягом багатьох років не потребувала будь-яких удосконалень. Ти просто наливаєш його у важкий келих і на двадцять хвилин забуваєш про те, що світ за вікном котиться в прірву. Але наука, як відомо, рідко стоїть на місці там, де нам просто приємно, повідомляє Ukr.Media.
Нещодавно я наштовхнувся на новину, яка змусила мене дещо по-іншому глянути на цю галузь. Хіміки з Університету Кентуккі з’ясували, що побічні продукти від виготовлення бурбона — та неапетитна рідина, яку колись просто виливали — можуть стати ключем до створення високотехнологічних суперконденсаторів.
Якщо ви звикли мислити про електрику в автомобілях категоріями звичайних літій-іонних акумуляторів, то тут дещо відмінна ситуація.
Звичайний акумулятор – це ніби марафонець, він віддає енергію довго, рівномірно і через повільні хімічні реакції.
А суперконденсатор — це радше неврастенік на міцній каві. Він накопичує заряд на поверхні електродів і здатний миттєво видати значний обсяг енергії, а потім так само швидко відновити заряд.
Автомобільні компанії вже давно встановлюють їх в електромобілі та гібриди, щоб системи старт-стоп функціонували нормально, а рекуперативне гальмування мало хоч якийсь сенс. Проблема полягає лише в тому, що виготовлення цих конденсаторів тривале, дороге і непросте.
І тут на арену виходить бурбон. А точніше, те, що від нього лишається.
Один аспірант у Кентуккі, Джозіель Барріос Коссіо, одного разу зазначив: на кожну випущену пляшку напою припадає до десяти бочок рідких відходів. Десять. У сфері, яка заробляє мільярди на суворо регламентованому товарі. Ви ж пам’ятаєте правила — щонайменше 51% кукурудзи, жодних штучних барвників, виключно нові обпалені бочки. І якщо самі бочки потім ще можна продати якимось крафтовим броварням або виробникам гострого соусу, то з використаним суслом треба було щось придумувати.
Цей аспірант разом із професором хімії Марсело Гузманом організували щось на зразок високотехнологічної лабораторії.
Вони зібрали зразки відходів з місцевих лікеро-горілчаних заводів і піддали їх процесу під назвою «гідротермальна карбонізація». Фактично, це така промислова пароварка під високим тиском. На виході отримали чорний порошок — гідровугілля.
Далі почалася справжня алхімія, в яку я б ніколи не повірив, якби це не надрукували авторитетні видання.
Вони нагріли цей порошок до двохсот градусів за Цельсієм і отримали твердий вуглець, який виявився ідеальною основою для іонів літію. Потім додали туди гідроксид калію, підняли температуру майже до восьмисот градусів — і вийшло активоване вугілля.
Найбільш вражаюче сталося, коли вони з’єднали обидва матеріали, створивши гібридний літій-іонний суперконденсатор. Результати, здається, здивували їх самих.
Ця річ здатна накопичувати у 25 разів більше енергії на кілограм, ніж звичайні аналоги, і при цьому витримує 15 тисяч циклів заряджання, зберігаючи 96% своєї ємності. Сам Коссіо зізнався, що створення гібридних пристроїв з такого непотребу стало для нього проривом.
Звісно, пройде ще чимало часу, перш ніж ці «бурбонові» акумулятори почнуть масово встановлювати під капоти наших автомобілів або застосовувати для стабілізації міських електромереж.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Чи вірите ви в таку технологічну "алхімію", де відходи з віскі стають паливом майбутнього?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🥃 Це геніальний ресайклінг 🤨 Черговий науковий хайп 💭 Маю власну думку
📊 Карта думок
🥃 Це геніальний ресайклінг 0% 🤨 Черговий науковий хайп 0% 💭 Маю власну думку 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Поки що немає коментарів. Будьте першим!